Наукове і культурне життя Києва. Театр

На початку XIX століття поступово сходить з історичної арени «шкільна драма». Інтермедії набирають вигляду самостійних комедійних сценок і виконують­ся де-не-де по селах під час народних розваг. Подекуди існує і вертепний ляль­ковий театр.

Українські поміщики ще наприкінці XVIII століття створили у своїх маєтках кріпацькі театри — драматичні та музичні, де виступали актори-кріпаки. Ці теа­тралізовані трупи часто роз’їжджали по маєтках інших поміщиків та містах Укра­їни, заробляючи гроші своїм панам. До Києва особливо багато артистів приїжджало під час Контрактового ярмарку. Тут виступали різні театральні об’єднання — драматичні трупи, ляльковий театр «Петрушка», музиканти та інші.

До початку XIX століття у Києві не було стаціонарного приміщення театру. Тільки в 1803 році на Хрещатику (де тепер прокуратура УРСР) за проектом архі­тектора А. І. Меленського збудовано спеціальне приміщення для постійного театру на 740 глядачів. В цьому театрі вистави розпочала кріпацька трупа Д. Ширая, яка й раніше неодноразово приїздила в Київ на гастролі. Згодом тут виступали російсько-українські трупи Рекановського, Штейна, Млотковського, польські трупи Лотоцького, Жолкевського та інших3.

Становище тогочасних акторів, навіть вільних від кріпосницької залежності, було неймовірно тяжким. Театр утримувався на власні розрахунки. Якщо глядач до театру не йшов, наступала фінансова катастрофа. Антрепренер відпускав артистів на всі чотири сторони, або разом з ними переїжджав до іншого міста. Вони не мали ні постійного житла, ні гарантованого заробітку. В той час стати актором — озна­чало свідомо йти назустріч різним злигодням у житті. Тогочасний театр одночасно був драматичним, оперним, музикальної комедії тощо. Жанрова строкатість репер­туару вимагала, щоб трупа мала і артистів різних жанрів. Все це позначалося і на якості підготовки вистав і на майстерності актора. В репертуарах мало було реалі­стичних, національних п’єс, які піднімали б жагучі питання сучасного життя Росії та України. Часом не було й талановитих виконавців для тої чи іншої п’єси. І хоч керівники труп у театральних афішах кликали киян до театру, бо саме від цього залежала доля артиста, театр нерідко лишався напівпорожнім.

Щоб залучити до театру «вередливого» глядача, передусім багатого, дуже часто його керівники підбирали «жахливі» назви постановок: «Два слова, або жах­лива ніч у лісі», «Абеліно, або жахливий злодій венеціанський», «Жахлива ніч на острові Домінго» та інші. Але й ці крикливі, інтригуючі афіші мало що допомагали. Проходив певний час, і нова трупа залишала місто.

Треба відзначити і такий характерний для Києва момент. Коли виступала поль­ська трупа «Завзяті», українські й російські дворяни не ходили в театр, а коли ви­ступали російські артисти, їх бойкотувало польське панство.

Найбільше на сцені театру ставили водевілі, які не мали великого успіху. Але були й справді великі театральні сезони або окремі постановки реалістичного на­пряму, в яких брали участь талановиті російські й українські артисти. В ті дні київський театр був переповнений глядачами.

У 1821 році до Києва вперше приїхав уже тоді відомий актор М. С. Щепкін. Привіз він з Полтави й групу талановитих акторів, серед них Нальотов, Угаров, Барсова, Медведева, Нальотова та інші1. Незважаючи на короткий строк перебу­вання в місті, гастролі трупи Щепкіна привернули увагу глядачів. Вистави одразу здобули визнання киян. Слава про Щепкіна як великого артиста нового реалістич­ного напряму поширилась далеко за межі України.

М. С. Щепкін у 1843 році знову приїжджав до Києва і брав участь у постановці «Ревізора» Гоголя, «Матроса» Соважа і Делур’є та інших п’єс. Кияни надовго за­пам’ятали те велике театральне літо, неперевершену гру Щепкіна. «Ми всі, хто не був далі периферійного театру, — згадував Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, — в особі Щепкіна почали розуміти, що таке актор і яким він має бути…»2. «Той, хто бачив Щепкіна в маленькій ролі матроса, — писав В. Г. Бєлінський, — той легко може уявити собі справжнє амплуа Щепкіна. Це ролі … простих людей, які потребують не одного комічного, але й глибокого патетичного елемента в таланті артиста. Тор­жество його мистецтва полягає не в тому лише, що він у той самий час уміє викли­кати і сміх і сльози, але і в тому, що він уміє зацікавити глядачів долею простої людини»3.

Кілька разів протягом півстоліття виступав на сцені Київського театру видат­ний російський актор П. С. Мочалов. За участю Мочалова тут ставили п’єси світо­вого значення: «Горе з розуму», «Отелло», «Гамлет», «Підступність і любов», «Роз­бійники» тощо.

Крім цих геніальних артистів — Щепкіна, Мочалова, Мартинова, з приїздом яких у Києві починалося театральне свято, на сцені театру виступали й інші тала­новиті російські та українські артисти. Особливою шаною користувалися артисти Борисоглібський, Зеленський, Млотковська та багато інших.

У липні 1843 року в Києві успішно виступали балерини і танцюристи Петер­бурзького театру — Вороніна, Іванова, Карасьов та інші. Сучасник пише, що «Гостей прийняли з захопленням, особливо… Іванову, яка зачарувала всіх своєю легкістю і грацією»4. Іноді в Київ на гастролі приїздили артисти з Італії, Іспанії, Франції та інших країн.

Та на жаль, постійного глядача театр не мав. Це зумовлювало його фінансові труднощі, що безперечно впливали на діяльність театру. Для трудового люду театр був майже недоступним. Ложа коштувала 5 крб., крісло 2 крб., а місце в партері, де глядачі стояли, коштувало 1 карбованець. А заробляв робітник 30—40 крб. на рік.

Міщани й купці відвідували літній театр у царському саду і театр на Подолі. Це були примітивні театри, куди київські аристократи ніколи не ходили.

Будинок Київського театру, що майже ніколи не ремонтувався, з часом почав руйнуватися. Генерал-губернатор Васильчиков писав Миколі І у 1849 році, що театр «…дійшов до такого стану, що не тільки псує собою вигляд кращої частини міста, але й загрожує небезпекою для глядачів під час вистав»1.

За згодою Миколи І замість старого будинку театру за проектом Штрома побу­дували новий, кам’яний на 849 місць на розі вулиць Фундуклеївської і Володимирської, де тепер оперний театр. У цьому театрі почалися вистави 2 жовтня 1856 року.